Chapter 3

 ¶ Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву, 

 Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла... 

 Лиш на мене все знову обертає руку Свою цілий день... 

 Він виснажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторощив, 

 обгородив Він мене, і мене оточив гіркотою та мукою, 

 у темноті мене посадив, мов померлих давно... 

 Обгородив Він мене і не вийду, тяжкими вчинив Він кайдани мої... 

 І коли я кричу й голошу, затикає Він вуха Свої на молитву мою... 

 Камінням обтесаним обгородив Він дороги мої, повикривлював стежки мої... 

 Він для мене ведмедем чатуючим став, немов лев той у сховищі! 

 Поплутав дороги мої та розшарпав мене, учинив Він мене опустошеним! 

 Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли, 

 пустив стріли до нирок моїх з Свого сагайдака... 

 Для всього народу свого я став посміховиськом, глумливою піснею їхньою цілий день... 

 Наситив мене гіркотою, мене напоїв полином... 

 І стер мені зуби жорствою, до попелу кинув мене, 

 і душа моя спокій згубила, забув я добро... 

 І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподівання на Господа... 

 Згадай про біду мою й муку мою, про полин та отруту, 

 душа моя згадує безперестанку про це, і гнеться в мені... 

 ¶ Оце я нагадую серцеві своєму, тому то я маю надію: 

 Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, 

 нове воно кожного ранку, велика бо вірність Твоя! 

 Господь це мій уділ, говорить душа моя, тому я надію на Нього складаю! 

 Господь добрий для тих, хто надію на Нього кладе, для душі, що шукає Його! 

 Добре, коли людина в мовчанні надію кладе на спасіння Господнє. 

 Добре для мужа, як носить ярмо в своїй молодості, 

 нехай він самітно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його; 

 хай закриє він порохом уста свої, може є ще надія; 

 хай щоку тому підставляє, хто його б'є, своєю ганьбою насичується... 

 Бо Господь не навіки ж покине! 

 Бо хоч Він і засмутить кого, проте змилується за Своєю великою милістю, 

 бо не мучить Він з серця Свого, і не засмучує людських синів. 

 Щоб топтати під своїми ногами всіх в'язнів землі, 

 щоб перед обличчям Всевишнього право людини зігнути, 

 щоб гнобити людину у справі судовій його, оцього не має на оці Господь! 

 ¶ Хто то скаже і станеться це, як Господь того не наказав? 

 Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, зле та добре? 

 Чого ж нарікає людина жива? Нехай скаржиться кожен на гріх свій. 

 Пошукаймо доріг своїх та дослідімо, і вернімось до Господа! 

 підіймімо своє серце та руки до Бога на небі! 

 ¶ Спроневірились ми й неслухняними стали, тому не пробачив Ти нам, 

 закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував, 

 закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла... 

 Сміттям та огидою нас Ти вчинив між народами, 

 наші всі вороги пороззявляли на нас свого рота, 

 страх та яма на нас поприходили, руїна й погибіль... 

 Моє око спливає потоками водними через нещастя дочки мого люду... 

 Виливається око моє безупинно, нема бо перерви, 

 аж поки не зглянеться та не побачить Господь із небес, 

 моє око вчиняє журбу для моєї душі через дочок усіх мого міста... 

 Ловлячи, ловлять мене, немов птаха, мої вороги безпричинно, 

 життя моє в яму замкнули вони, і каміннями кинули в мене... 

 Пливуть мені води на голову, я говорю: Вже погублений я!... 

 ¶ Кликав я, Господи, Ймення Твоє із найглибшої ями, 

 Ти чуєш мій голос, не заховуй же вуха Свого від зойку мого, від благання мого! 

 Ти близький того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: Не бійся! 

 За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти. 

 Ти бачиш, о Господи, кривду мою, розсуди ж Ти мій суд! 

 Усю їхню помсту Ти бачиш, всі задуми їхні на мене, 

 Ти чуєш, о Господи, їхні наруги, всі задуми їхні на мене, 

 мову повстанців на мене та їхнє буркотіння на мене ввесь день... 

 Побач їхнє сидіння та їхнє вставання, як завжди глумлива їхня пісня! 

 Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук! 

 Подай їм темноту на серце, прокляття Твоє нехай буде на них! 

 Своїм гнівом жени їх, і вигуби їх з-під Господніх небес!