| Chapter 2 |
1 | ¶ Чого то племена бунтують, а народи задумують марне?
|
2 | Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця:
|
3 | Позриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута!
|
4 | Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє!
|
5 | Він тоді в Своїм гніві промовить до них, і настрашить їх Він у Своїм пересерді:
|
6 | Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою.
|
7 | ¶ Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.
|
8 | Жадай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі!
|
9 | Ти їх повбиваєш залізним жезлом, потовчеш їх, як посуд ганчарський...
|
10 | ¶ А тепер помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі:
|
11 | Служіть Господеві зо страхом, і радійте з тремтінням!
|
12 | Шануйте Сина, щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться. Блаженні усі, хто на Нього надіється!
|